Українське КІНО
Пятниця, 22.09.2017, 04:03
Меню сайту
Категорії розділу
Статті [4]
Законодавство [2]
Нормативно правові акти, що діють в УКРАЇНІ та за її межами...
Конструкція творчого процесу [6]
Сконцентровано загальну інформацію
Пошук
Колеги
...
Колекція українських шрифтів каталог сайтів Пиши українською
Головна » Статті » Статті

Гонорари голлівудських кінозірок. Чому їм платять так багато???
За що кіноакторам платять гонорари у фільмах? За кількість знімальних днів і складність ролі. А за що деякимм платять захмарні суми гонорарів? За касовий потенціал. Чим більш актор популярний, чим більше його любить публіка, тим на більший гонорар він може претендувати. Бо якщо публіка буде йти в кіно на певного актора, то він собою може витягнути фільм на прибутковий рівень, і тоді витрати окупляться.

Чудово, коли за кожен витрачений на нього долар актор приносить продюсерам більше сотні у якості прибутків від фільму (наприклад, гонорар виконавця головної ролі склав мільйон, а фільм приніс понад сотню мільйонів прибутку). Добре, коли за кожен витрачений долар актор приносить десяток (наприклад, гонорар головної зірки у філмі – 15 мільйонів, а фільм приніс 150 мільйонів прибутку). Але коли дана пропорція менша, то постає питання, чи актор заслуговує такого високого гонорару.

Це можна розглянути на прикладі Ніколь Кідман. У 1992 році, коли вона була вже прославленою актрисою, яка зіграла у кількох помітних фільмах відомих режисерів у компанії відомих акторів, їй заплатили 250 тисяч доларів за головну жіночу роль у фільмі «Далеко-далеко», який приніс творцям 77 з лишнім мільйонів доларів касових прибутків – за кожен вкладений у неї долар Ніколь Кідман принесла продюсерам понад 310 доларів прибутку. Для порівняння, Том Круз за головну чоловічу роль у тому фільмі отримав 13 мільйонів – це тому, що він до того часу протягом десяти років знімався у суцільних касових хітах, які ставили славетні режисери. Та й відіграло свою роль те, що вони з Ніколь були надзвичайно популярною парою, яка приковувала до себе увагу всього світу.

Через 11 років успішної кінокар’єри Кідман знімається у фільмі «Холодна гора». На нього було витрачено 109 мільйонів доларів: з них 15 – її гонорар, іще 15 – гонорар Рене Зельвегер (яка тоді була на піку популярності після «Щоденника Бріджет Джонс» і мюзиклу «Чікаго») і 10 – гонорар Джуда Лоу; ще 30 млн витратили на рекламу, яка була побудована, в основному, на експлуатації популярності цих трьох акторів, якою старалися привабити глядачів на фільм. А власне на виробництво кінокартини було витрачено лише 39 мільйонів. Прибуток фільму склав 64 мільйони, тобто Ніколь і Рене принесли творцям лише трохи більше 4 доларів із кожного витраченого, що ясно показує: гонорари були невиправдано високими.

Після того кар’єра Рене пішла на спад, а Ніколь усе продовжувала набирати гонорарні «оберти», і дійшло до того, що вона отримала 15 мільйонів доларів за невеличку роль у фільмі «Золотий компас», який виявився мало сказати «неприбутковим» - його комерційна невдача розорила кіностудію New Line Cinema. Правду кажучи, вини Ніколь у тому не було: фільм у прокаті не провалився, він окупився більше, ніж удвічі, а виною краху став невдалий менеджмент ньюлайнівців – від закордонних касових зборів левову частку отримували місцеві дистриб’ютори, а виручка студії була копійчаною, на домашньому ж ринку, в США, фільм зібрав 109 мільйонів сумарно у кінотеатрах та від продажів на відео, тобто не зміг покрити 180-мільйонний бюджет. І маразм ситуації очевидний: не треба було так роздувати бюджет, зокрема, платячи аж 15 мільйонів доларів розкрученій знаменитості за всього-лише кілька знімальних днів і кілька хвилин екранного часу, де її у багатьох епізодах все одно замінювала дублерка.

Це ми кажемо про розкручену зірку, а ось факт із кар’єри декого значно менш популярного. Різ Уізерспун – по-перше, на відміну від Ніколь, не така вже й вродлива (нагадаю, це ота «красуня», що у рекламі косметики, обличчям якої вона є, крякає своїм не вельми приємним голосом «Ейвон»… та фірмова косметика її не рятує), по-друге, акторський талант у неї – не фонтан, просто виїхала на комедіях типу «Блондинка в законі», які були невимогливими до акторської гри та розрахованими на невибагливу публіку. За роль Бекі Шарп в екранізації твору Теккерея «Ярмарка марнославства» (англійською звучить краще: Vanity Fair) вона отримала 15 мільйонів доларів, що склало практично дві третини бюджету, округлена цифра якого - 23 мільйони. Залишок на виробництво власне фільму був просто мізерним, як для 2-з-лишнім-годинної костюмованої історичної постановки, притому, що зйомки фільму спершу відкладалися на кілька місяців через зайнятість Різ Уізерспун у сіквелі «Блондинки в законі» (відтак бюджетні гроші вилітали в трубу ще й через це), а потім - пришпорювалися через вагітність актриси. Коротше кажучи, фільм вийшов не супер, та й у прокаті не зібрав навіть 20 мільйонів, що для переважної більшості голівудської продукції є досить легкоздоланною планкою.

Як справжній апофігей марнославства, можна згадати Бена Афлека, що переламав собі кінокар’єру через коліно, виставивши нереальні гонорарні запити – на хвилі популярності (але не сказати «успіху») фільму Daredevil він оголосив, що з пропозиціями знятися в головній ролі менш ніж за 20 мільйонів доларів до нього не треба й підходити – і відразу після того виходить освистана критиками «комедія» Gigli, яка не відробила й десятої частки вкладених у неї грошей, а за нею послідували ще чотири провальних фільми поспіль з Афлеком у головній ролі. Після того роздуті гонорари актора багатократно здулися й він узяв творчу перерву, щоби, скажімо так, осмислити свій життєвий шлях… і довгий час перебивався другорядними та епізодичними ролями, бо на головні його просто не запрошували. І це після того, як у блокбастері «Пёрл Харбор» за кожен вкладений у нього долар (гонорар Афлека склав чверть мільйона) він приніс творцям фільму біля тисячі, що робило Афлека одною з найперспективніших зірок.

Такі маразматичні ситуації з явно завищеними гонорарами відбуваються досить часто, через що Джордж Клуні одного разу виступив із публічною пропозицією, яка роздратувала багатьох колег по цеху – він пропонував усім провідним акторам відмовитися від гонорарів, а мати тільки проценти від касових зборів фільмів, бо вимагати за роль аж цілих 15-25 мільйонів (як зірки першого ешелону), просто соромно, особливо коли фільми провалюються в прокаті. Такі гонорарні запити занадто роздувають бюджети фільмів, серйозно знижуючи їхні шанси на окупність – отже зірки, яким платять величезні гонорари за їхній касовий потенціал, цим самим нищать касові перспективи фільмів.

З одного боку, це справедливо (хоча чия б корова мичала: Клуні сам не стидається брати ті завищені гонорари, які осуджує). Та з іншого боку, якщо касовий потенціал стрічки сам по собі є дуже високим (малозалежно від популярності акторів, що у ній знімаються), то продюсери самі не хочуть платити акторам відсотки від касових зборів або, тим більше, прибутків фільму (адже в поняття «прибутки» входить і виручка від продажу на відео, прав на показ по телебаченню, реалізації сувенірів та іншої рекламної атрибутики фільмів типу футболочок «Титанік», іграшок «Альф» або комп’ютерних ігор на основі сюжету фільму). Бо іноді виходить сума, значно більша за звичайний гонорар.

Приміром, у золоті роки бондіани, на піку її популярності й моди, Шон Коннері запитував і гонорар, і відсотки. Відтак, за роль у фільмі «Живеш тільки двічі», бюджет якого склав 9,5 млн, він отримав 750 тисяч доларів гонорару. Але цим не обмежився – він зумів вибити собі за контрактом 25% від прибутків стрічки. Касові прибутки склали понад 33,5 мільйони доларів, отже, актор отримав лише від касових зборів грошей в 11 разів більше від суми гонорару, але на цьому все не закінчилося: права на показ такого популярного фільму по ТБ з успіхом продаються тисячам каналів у сотнях країн світу + фільм тиражувався й досі тиражується на відео, і четвертину від оцих прибутків, які досі надходять творцям фільму, отримує Шон Коннері – протягом ось уже тридцяти трьох років. Погодьтеся, дешевше було б заплатити трохи більший гонорар, але без претензій на відсотки.

Актор ввійшов у смак, і далі, через його непомірно високі гонорарні вимоги, переговори щодо ролі у наступному офіційному фільмі з циклу бондіани зайшли в глухий кут, тому продюсерам довелося брати на цю роль маловідомого Джорджа Лезенбі, гонорарні претензії якого були більш ніж скромними, – але цьому актору не вистачало харизми, через що фільм вийшов не таким вдалим і успішним, як із Шоном Коннері, тому продюсерам не лишалося нічого іншого як знову повертатися до переговорів із останнім. Домовилися, що крім гонорару, який складе 1,2 млн у фільмі з бюджетом 7,2 млн, актор отримає восьму частину… не прибутків, а тільки касових зборів. Та збори стрічки «Діаманти назавжди» склали майже 116 мільйонів доларів (публіка з ентузіазмом сприйняла повернення улюбленого актора до ролі Джеймса Бонда), і в результаті Шон Коннері отримав іще більше грошей, ніж за попередній фільм – а саме 14,5 мільйонів доларів (це у 1971 році, що в перерахунку на сучасні долари складе астрономічну суму).

Після того його гонорарні запити зросли до таких захмарних висот, що в будь-якому разі не могло бути й мови, щоб він і далі грав агента 007, і його замінили на Роджера Мура – актора з не меншою харизмою, але значно менш жадібного. Та бравий шотландець іще труснув стариною у другому неофіційному фільмі бондіани з промовистою назвою «Ніколи не кажи "ніколи”» (наче відповідь продюсеру серіалу Альберту Броколі, який ніколи більше не хотів бачити його у ролі Бонда) – і як годиться, на цій стрічці він також добряче заробив, отримавши і гонорар, і частину прибутків.

Дане гонорарне правило стосується не тільки акторів, а й режисерів. Наприклад, мало хто вірив в успіх 4-го епізоду «Зоряних війн», завдяки чому Джордж Лукас зміг домовитися з продюсерами про 40-відсоткову свою частку у прибутках. Фільм чекав феноменальний успіх, він залишався найкасовішим в історії кіно протягом 8 років (доки у 1985-му його рекорд не перевершив спілбергівський «Інопланетянин» під час повторного запуску в прокат). «Зоряні війни» також запускалися в прокат повторно, і з урахуванням цього режисер заробив не одну сотню мільйонів доларів – лише за один-єдиний фільм, а епізодів «Зоряних війн», нагадаю, всього було шість.

Неймовірно успішною видалась і трилогія «Володар кілець», кожен фільм якої заробив близько мільярда доларів. І беручись за наступну картину, «Кінг Конг», її режисер, Пітер Джексон, міг звертатися до кіностудії з серйозними гонорарними запитами, і в результаті йому дали найбільший в історії гонорар як для режисера – 20 мільйонів доларів, – тільки б не підписувати контракт про відсотки з прибутків або зборів потенційного касового хіта. Таке рішення роздуло бюджет до величини, знову ж таки, найбільшої на той момент в історії кіно – 207 мільйонів доларів, зменшивши шанси фільму на окупність. Тим не менш, він окупився у 3,5 рази - перш за все, за рахунок популярності режисера.

…Думаю, ця моя стаття читачів зацікавить, адже наша природа така, що ми любимо рахувати чужі гроші . Насамкінець хочеться побажати, щоб і українські актори та режисери отримували такі ж гонорари, і найближчою до цього є на сьогодні Ольга Куриленко, українська дівчина Бонда. Побажаймо їй успіхів, і нехай вона буде першою, та далеко не останньою!


Джерело: http://www.kinomusic.vadiarotor.tv/about_cinema.htm
Категорія: Статті | Додав: ne-format (26.01.2012) | Автор: Вадя Ротор W
Переглядів: 1710 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
...
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Опитування
ВИ?

Результати
Архів опитування
Всього голосувало: 149
Обговорити на форумі
Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright QSAR © 2017 - 2009