58) Суть і призн. анот. За формулюванням, наданим у ДСТУ 2394-94, анотація — це "стислий коментар чи пояснення щодо документа чи його змісту, а іноді навіть його короткий опис, що додається, як правило, у вигляді примітки після бібліографічного опису документа Анотація містить узагальнену характеристику пер¬винного документа, вона не переказує його зміст, на відміну від реферата, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу. Більшість анотацій дають оцінку первинному документу, вказують на його значення, місце серед інших. Ознаки, за якими характеризується документ в анотації, називаються інформаційними елементами. Зазвичай це відомості про автора, тематику твору, територіальні й хронологічні межі, про структуру, форму і призначення, мову, стиль, поліграфічне оформлення, наявність таблиць, графіків, інших додатків тощо. Відбір інформаційних елементів здійснюється відповідно до характеру первинного документа, а також від¬повідно до конкретного призначення анотації. Залежно від призначення різниться зміст, характер викладу відомостей, їхній обсяг в анотаціях. Анотації є засобом повідомлення користувачів про існу¬вання документів певного змісту й характеру, вони сприяють орієнтації в документних потоках. Завдяки їм значно полег¬шується пошук потрібних документів, оскільки користувач заздалегідь одержує відомості про зміст, форму і призначення, особливості, наукову й художню цінність творів. Анотування найширше використовується для характери¬стики документів у бібліографічних покажчиках, бібліотеч¬них каталогах та інших сферах бібліотечної діяльності, а та¬кож у видавничій справі, книжковій торгівлі з метою інфор¬мації та реклами творів друку.
59) Функції анотацій. Вимоги до анотацій. Ф-ції анотацій: пошукова, комунікативна, оцінна. Пошукова функ¬ція здійснюється при визначенні місцезнаходження докумен¬та, певні ознаки якого відомі користувачеві. Суть комуні¬кативної функції полягає в повідомленні користувача про існування невідомих йому документів, зміст яких відповідає його інформаційним потребам. Оцінна функція властива саме анотації, вона проявляєть¬ся в наявності позитивної чи негативної оцінки документа, рекомендації його певній категорії користувачів. Наявність оцінної інформації в анотації сприяє прийняттю користувачем безпомильного рішення щодо необхідності звертання до первинного документа. Щоб функції анотацій максимально реалізувалися, вони мають задовольняти певні вимоги: змістовність і доступність. Змістовність передбачає повноту передачі змісту документа. Разом з тим в анотації не слід повторювати відомостей, що містяться в назві документа й інших елементах бібліогра¬фічного опису. Анотація має точно передавати тематику твору й позицію автора, а не думку анотатора. У разі принципових неузгоджень між автором твору й анотатором в анотації по¬дають спеціальне застереження. Вимога доступності задовольняється завдяки чіткості та логічності викладу відомостей, використанню загальноприйня¬тої сучасної термінології, простоті й зрозумілості мови анотацій. Анотація має бути лаконічною, конкретною, в ній слід за¬значити необхідні факти, імена, дати. Обсяг анотацій встанов¬люється залежно від їхнього типу та призначення. Вимогу індикатавності розуміють як відповідність тек¬сту анотації потребам її конкретного призначення і характе¬ру первинного документа. Вирішальне значення має мета скла¬дання анотації, характеристики того посібника, у якому її буде вміщено. У видавничих анотаціях, які мають насамперед рекламну мету, характеризують не тільки зміст творів, а й видання, тому вони містять відомості про ілюстративні матері¬али, науково-довідковий апарат і т. ін 60) Класифікація анотацій. На сьогодні не¬має єдиної класифікації анотацій. Фахівці в галузі бібліографії, інформатики, лінгвістики, книгознавства пропонують різні підходи до визначення ознак такої класифікації. Більшість бібліографів згодні, що головною ознакою, за якою доцільно поділяти анотації, має бути функціональна. За цією ознакою анотації поділяються на довідкові та рекомендаційні. Довідкова анотація уточнює назву документа, вона може подавати додаткові відомості про автора, а також про форму, жанр, призначення та інші особливості твору, яких немає в бібліографічному описі. Такі анотації максимально короткі, не подають розгорнутої характеристики первинного документа, їм властиві здебільшого пошукова та комуніка¬тивна функції. Рекомендаційна анотація подає не лише характеристику, а й оцінку твору, її завдання — пропагувати і рекламувати кращі твори, тому її складають так, щоб зацікавити, приверну¬ти увагу до документа, сприяти його прочитанню. Такі ано¬тації, як правило, мають дидактичну спрямованість і можуть містити педагогічні елементи: різноманітні методичні реко¬мендації, поради й т. ін. Обсяг рекомендаційних анотацій більший від обсягу довідкових. За способом характеристики первинних документів роз¬різняють загальні та аналітичні анотації. Загальна анота¬ція характеризує документ у цілому, аналітична — тільки його частину (розділ, главу, параграф й т. ін.) або весь документ у певному аспекті. За глибиною розгортання інформації анотації поділяють на розширені та реферативні. Розширена анотація, крім влас¬не характеристики твору, подає й інші відомості, наприклад, з історії його створення, з літературної критики, про його за¬рубіжні публікації та ін.. За формою анотації бувають традиційними й телеграфни¬ми. Традиційні мають вигляд звичайного текстового повідом¬лення. Теле-графні анотації мають вигляд формалізованого тексту, зовні схожого на телеграфне повідомлення. Залежно від кількості документів, що анотуються, анотації поділяються на монографічні і зведені (або групові). Моно¬графічна анотація характеризує один документ, а зведена чи групова — кілька документів. За рівнем використання засобів автоматизації анотації по¬діляють на інтелектуальні, тобто складені людиною, і форма¬лізовані — складені з використанням комп'ютерної техніки. Крім того, анотації поділяють на авторські й неавторські. Перші складають автори первинних документів, другі — інші особи.
61) Основні етапи розвитку теорії та мето¬дики анотування
62)Основні положення методики анотування. Загальна методика ано¬тування містить основні положення щодо здійснення процесу анотування і головні вимоги до тексту анотації, які слід ура¬ховувати, формуючи його. Оскільки загальна методика не може передбачити всіх можливих варіантів, що потребують у кож¬ному окремому випадку конкретних рішень, розробляють спеці¬альні методики анотування. Перш ніж розпочати складання анотації, вирішуються пи¬тання про її тип, читацьке призначення, мету створення. Інформаційна структура - набір інформаційних елементів, що характеризують первиний документ. У практиці анотування поширені схеми, створені на основі різних підходів до структурування інформаційних елементів. Так, широко відома й активно використовується структура ано¬тації, запропонована Н.І. Гендіною, до якої входять: 1. Відо¬мості про автора твору. 2. Стисла довідка про творчість автора. 3. Відомості про зміст твору. 4. Оцінка твору. 5. Стильові особливості твору. 6. Характеристика художньо-поліграфічного і редакційно-видавничого оформлення. 7. Читацька адреса. Процес ано¬тування можна поділити на три етапи: підготовчий, основ¬ний і заключний. На першому етапі аналізують первинний документ, визначають формальні ознаки (рік, місце вид., назва, автор, під назва) Важливо розуміти, що не всі відомості, одержані на цьому етапі анотування, мо¬жуть входити до анотації, адже ці відомості можуть бути по¬верховими, недостатніми для глибокого розкриття змісту і значення документа. На основному етапі складання анотації переходять до ви¬вчення виявлених ключових фрагментів тексту і більш гли¬бокого осмислення їх. При цьому використовуються два види читання: вивчаюче і реферативне. У процесі вивчаючого читання запам'ятовують інформацію, що стосується змісту тексту. Реферативне читання передбачає вилучення найбільш суттєвої інформації з документа і її узагальнення. в процесі реферативного читання здійснюється синтезування, згортання інформації. Основни¬ми методами такого згортання і надання відомостей при ано¬туванні є: цитування, перефразування, інтерпретація. Особливо важливо, використовуючи методи перефразуван¬ня та інтерпретації, зберегти об'єктивність у подачі відомо-стей про первинний документ. План анотації є схема¬тичним, тезисним переказом майбутньої анотації, її інформа¬ційним каркасом. При цьому використовуються лексико-граматичні засоби.
На заключному етапі процесу анотування текст анотації формулюється, редагується й остаточно оформляється. Анотація має бути стислою, її обсяг становить приблизно оии знаків, це 70 слів. Проте обсяг рекомендаційних анотацій не регламентується, вони більш розгорнуті. Лаконічність не може ставати на заваді розкриттю змісту.
63) Складання анотацій різних типів для бібліографічних покажчиків
Довідкові анотації складаються переважно для бібліографічних посіб¬ників пошуково-комунікативного призначення. Довідкові анотації максимально стислі, вони уточнюють тему документа, визначають його проблематику, характеризу¬ють форму і читацьке призначення. Крім того, вони можуть також подавати інформацію про територіальні й хронологічні межі змісту, якісь додаткові відомості про предмет твору. У довідковому анотуванні застосовуються певні особливості і методичні прийоми. Так, при складанні довідкових анотацій загального характеру уточнення назви документа здійснюється, якщо назву сформульовано нечітко чи недостатньо повно. Саме такі анотації широко використову¬ються в покажчиках загальної бібліографії. Аналітичні довідкові анотації використовуються в посібни¬ках загальної та науково-допоміжної бібліографії, а в реко¬мендаційних покажчиках їх практично немає. Групові довідкові анотації використовуються рідко, оскіль¬ки стисло охарактеризувати одночасно кілька творів, як того вимагає довідкове анотування, дуже важко. Голов¬не завдання рекомендаційного анотування — активний вплив не тільки на логічне, а й на емоційне сприйняття користува¬ча. Го-ловною особливістю рекомендаційної анотації є наявність яс¬краво вираженої оцінки документа. Використовуються такі анотації здебільшого у рекомендаційній бібліографії. Рекомендаційні анотації загального характеру складаються на ті твори, зміст яких у цілому відповідає задуму і призна¬ченню бібліографічного посібника. У них дають повне уяв¬лення про коло висвітлюваних проблем. в аналітичному рекомендаційному анотуванні основна увага приділяється характеристиці об'єкта анотування в загальному контексті твору.
Групові рекомендаційні анотації найбільш доречні в реко¬мендаційних бібліографічних посібниках. У цьому випадку подається узагальнена характеристика творів з вказівками на відмінності в трактуванні теми, на відмінність щодо доступності творів, характеру викладу матеріалу тощо.
64)Особливості складання видавничих та кни¬готорговельних анотацій. Особливістю видавничих анотацій є те, що вони харак-теризують не твір, а видання загалом, тому часто подають відо¬мості про поліграфічне оформлення. Зазвичай такі анотації створюються видавничими працівниками на документи, які ще не вийшли з друку. Видавнича анотація на всі документи, крім літературно-ху¬дожніх, містить відомості про зміст твору, загальну тематику або загальний задум; відмінність від інших, споріднених за тематикою; цільове призначення та читацьку адресу; вид видання або жанр твору; відомості про науково-довідковий апарат, оформлен¬ня документа, наявність ілюстрацій тощо.
Анотація на літературно-художні видання містить такі відомості: про автора; основна тема і проблема твору; для дитячих видань вказується і читацька адреса; іноді важливо дати відомості про художника-ілюстратора. Особливо жорсткі умови ставляться до обсягу видавничої анотації. Він у середньому становить 500 знаків. Видавничі й книготорговельні анотації складаються з рек¬ламною метою, вони призначені для широкого і неоднорідно¬го кола користувачів. Анотаціям, що вміщуються безпосередньо в книгах (при-книжкові анотації), більше властиві рекламні завдання. За змістом і формою вони часто схожі на рекомендаційні, хоча анотації, вміщені в наукових, навчальних виданнях, можуть мати характер довідкових.
