1) Бібліографічний опис (БО)- записана за певними правилами, множина бібл..даних, які фндентифікують документ.
Бцбл.дані є конкретними відомостями про назву, автора твору, рік і місце видання та ін..
БО дає уявлення про зміст, автора, актуальність док-та, читацьке призначення.
Роль БО в різних галузях науки велика адже вся інф. про док. здійсн. саме за його допомогою. Він є онс. для створ. усіх бібл.. та інф. видань, створ. автоматизованих банків даних документів.

Ф-ції БО:
- ідентифікаційна- суть якої полягає у можливості вирізнення докум. серед інш., таким чином ф-ція І. є передумовою здійснення пошукової інформації БО. 
- вибору – відбір із запропонованих, саме того док., який найбільше відпов. потребам користувача.
- інформаційна – інформує про твір і зміст, формальні ознаки.
- сигнальна ф-ція
- обліково-реєстрац ф-ція – опис дає змогу здійснювати облік та реєстрац. докум. на рівні держави, тієї чи інш. установи.
- організаційна ф-ція – формальні ознаки док. наведені в БО є осн. для групування записів у конкретному пошуковому масиві.
Для реалізації зазначених функцій бібліографічний опис має задовольняти певні взаємопов'язані і взаємозумовлені вимоги: точність, повноту, єдність, стислість, зрозумілість та чіткість.
 Відповідність бібліографічного опису названим вимогам забезпечується завдяки дотриманню при складанні опису вста¬новлених правил, які регламентуються ДСТУ та інструкціями.
Бібліографічний опис є складовою бібліографічного запи¬су, який крім БО може містити заголо¬вок (тобто прізвище автора або назву установи, організації, що виступає як автор), класифікаційні індекси, предметні рубрики, анотацію.
Бібліографічний опис складається з бібліографічних еле¬ментів, які й містять відомості про певні ознаки документів.

2) Призначення БО. Роль БО в різноманітних галузях на¬укової й культурної діяльності винятково велика, адже вся інформація про документи здійснюється саме за його допомо¬гою. Він є основою для створення всіх бібліотечних каталогів, бібліографічних й інформаційних видань, автоматизованих банків даних про документи. Без нього неможливо написати рецензію, реферат, огляд літератури, послатися на якийсь твір у науковому, навчальному виданні тощо. Завдяки цьому БО широко використовується в бібліотечній, у бібліографічній і науково-інформаційній діяльності, у кни¬говидавництві, у книжковій торгівлі, архівістиці, журналістиці, в науковій роботі тощо.

3) Вимоги до БО. Перш за все, це точність, тобто всі бібліографічні відомості в описі мають точно відповідати даним документа. Як правило, їх наводять у тій самій формі, що і в документі.
Вимога повноти полягає в тому, що опис мусить мати пов¬ний набір бібліографічних даних, необхідних для харак¬теристики твору та визначення його відмінностей від інших.
Найважливішою вимогою є єдність опису, тобто склад відо¬мостей, форма і послідовність наведення їх мають бути доволі стабільними. Незважаючи на те, що в описах документів, які складаються з різною метою (для бібліотечних каталогів, для бібліографічних покажчиків, для посилань тощо), для різних установ (масових і наукових, великих і невеликих бібліотек, органів науково-технічної інформації (НТІ), видань державної бібліографії тощо), що вони можуть мати відмінності, загальні засади їхнього складання мають бути єдиними. Лише в тако¬му разі користувачам буде неважко переходити з одного по¬шукового масиву до іншого і знаходити потрібні документи.
БО має бути максимально стислим, адже його вміщують на невеликій площі бібліографічного покаж¬чика, каталожній картці або дискеті.
Опис у цілому і кожна його частина зокрема мають бути однозначними і зрозумілими для користувачів, у цьому поля¬гає суть вимоги зрозумілості та чіткості.
Відповідність БО названим вимогам забезпечується завдяки дотриманню при складанні опису вста¬новлених правил, які регламентуються державними стандар¬тами та інструкціями.

4) Вібір 1-го елемента БО. Одним із головних питань теорії та практики складання БО є питання про його перший елемент. Саме він, як правило, визначає місце певного запису в низці інших, тому за цим елементом здійснюється пошук потрібних документів. Опис починається з назви документа, але в де¬яких випадках доцільно поперед нього подати ім'я автора кни¬ги, тобто особи (осіб), яка створила твір, як одну з головних пошукових ознак. Крім того, розташування прізвища автора на першому місці в бібліографічних записах дає змогу створити авторські ком¬плекси. Такий запис обов'язковий для каталогів і карто¬тек бібліотек, книжкових магазинів тощо, для державних бібліографічних покажчиків, видань централізованої катало¬гізації, автоматизованих пошукових систем. Перед описом може вміщуватись і назва організації, уста¬нови, підприємства, якщо документ виданий від імені цієї організації, установи, підприємства. Інколи перед описом подають назву території, про яку йдеться в документі. Саме за цією ознакою найлегше розшу¬кувати географічні карти у великих пошукових масивах.
Ім'я автора, назва організації або території можуть висту¬пати як заголовок бібліографічного запису. Але найчастіше БО починається з назви твору, оскільки більшість документів читачі розшукують саме за назвою.

5) Умовні розділові знаки. Умовні розділові знаки — це знаки пунктуації та матема¬тичні символи. Зони бібліографічного опису відокремлюють¬ся знаком ( . — ), цей знак відокремлює й ок¬ремі групи приміток. ( , ) ставиться перед датою видан¬ня, накладом, І88М у зоні серії; ( : ) — перед кож¬ною групою підназв, перед назвою видавництва, перед ціною і відомостями про ілюстрації. ( ; ) ставлять перед зазначенням розміру документа, номером випуску серії та в межах одного бібліографічного елемента для відокрем¬лення однорідних понять, наприклад, у місці видання: Хер¬сон; Миколаїв. ( / ) ставлять перед відомо¬стями про відповідальність, а знак ( = ) — попереду паралельної назви; ( + ) — перед відомостями про супровідний матеріал. Зону серії беруть у круглі дужки. Відо¬мості, одержані для опису не безпосередньо з документа, а за¬позичені з інших джерел або самостійно сформульовані укла¬дачем опису, беруть у квадратні дужки.

6) Скорочення у БО. Опис складається за сучасною орфографією. Числівники в описі наводять у такій формі, як їх подано у виданні. Римські цифри, а також цифри у словесній формі записують арабськими цифрами при зазначенні дати виходу видання, повторності ви-дання, номерів або випусків багатотомних і серіальних ви¬дань. Кількісні числівники наводять без нарощування закін¬чень (У 5 т. — у п'яти томах), а порядкові — з нарощуванням (3-тє вид. — третє видання).
У бібліографічних описах з метою забезпечення компакт¬ності їх допускається скорочувати слова відповідно до пра¬вил, зафіксованих у спеціальних стандартах.

7) Стан теорії… З початку 60-х років коло організацій і окремих осіб (вче¬них, фахівців, учнів тощо), що складали бібліографічні описи, значно розширилося. У цей час було створено органи науко¬во-технічної інформації, які постійно мали справу з бібліо¬графічними описами, видавництва стали вміщувати макети друкованих карток у своїх виданнях, у книжкових магази¬нах створювали довідково-бібліографічний апарат. Крім того, значно зросла кількість наукових установ, навчальних за¬кладів, працівники яких також використовували бібліографічні описи. "Єдині правила..." призначалися й для бібліотек. Тому виникла потреба в документі, дотримання якого було б обо-в язковим для всіх установ та осіб і який би забезпечував однотипність бібліографічних описів на рівні країни. У зв'яз ку з цим на Всесоюзній науковій конференції з каталогі¬зації (1965) було запропоновано підготувати державні стандарти зі складання бібліографічних описів і оформлення творів друку. Затвердження та видання їх здійснювалося в 1969—1970 рр. З того часу стандарти регулярно перегляда¬ються, удосконалюються і перевидаються. Тепер вони мають статус міждержавних у межах СНД. Створення служби стан¬дартизації в незалежній Україні забезпечило можливість розробки національних державних стандартів зі складання бібліографічних описів документів. Поки що введено в дію стандарт, який регламентує термінологію бібліографічного опису (ДСТУ 2394-94).

8) Вирішення принципових питань складання описів дало змогу робочій групі приступити до створення проектів міжна¬родних стандартів з бібліографічного опису. Вона розробила проекти для складання описів книг — І8ВВ (М) і бібліогра¬фічних описів серійних видань — І8ВВ (8). Після обговорен¬ня на нараді ІФЛА в Греноблі (1973 р.) підготовлено оста¬точні варіанти стандартів, які видано в 1974 р. Дещо пізніше створено стандарт І8ВВ (С), який подає загальні принципи скла¬дання бібліографічних описів, а також стандарти на складан¬ня описів різних видів документів (картографічних видань, нот, аудіовізуальних матеріалів, електронних ресурсів тощо).
Міжнародні стандарти сприяли впровадженню в практи¬ку міжнародних систем обміну бібліографічною інформацією, зокрема проекту Всесвітньої системи наукової інформації (ЮНІСІСТ), програми Універсального бібліографічного обліку (УБО) тощо, їхньою основою є обмін інформацією, записаною на магнітних носіях. Таку інформацію обробляють на ЕОМ, тому відомості, які вводять до ЕОМ, мають бути максимально формалізованими, мати чітку структуру. Саме це і забезпечує І8ВВ, розроблений з урахуванням вимог автоматизованої об¬робки, зберігання й пошуку інформації.
Пізніше І8ВВ став стандартом 1802709 (Міжнародної організації зі стандартизації), і країни, що співробітничають у галузі інформації, мають дотримуватися міжнародних правил 1 враховувати їх у національних інструкціях та стандартах. З 1976 р. стандарти з бібліографічного опису, які затверджу¬ються і використовуються в нашій країні, погоджуються з І8ЕШ. З урахуванням І8ВВ створювалися нові редакції Англо-американських правил каталогізації — ААСК2 (1978), ААСК2К (1988), Російські правила бібліографічного опису (1985) та ін.
Однак, незважаючи на зближення правил складання описів у національних інструкціях кінця XX ст., вони мають і певні відмінності.

9) Юнімарк. У процесі побудови формату всі зони й елементи бібліо¬графічного запису розподіляються за "полями" й "підполя-ми", кожне з яких має свою мітку, що встановлює місце розта¬шування кожного елемента й забезпечує запис даних у пам'ять машини. Формат може використовуватися в межах окремої локальної пошукової системи — такий формат називається локальним. Проте електронні пошукові системи ефективніші, якщо вони об'єднані в мережі. Для використання в електрон¬них інформаційних мережах створюють комунікативні фор¬мати бібліографічних записів.
Найвідомішим у світовій практиці став формат МАRС (се¬редина 60-х років), розроблений у Бібліотеці Конгресу США на основі Англо-американських правил каталогізації з ура¬хуванням принципів міжнародних стандартів. МАRС ши¬роко використовується при створенні національних форматів (USМАRС, САNМАRС, RUSМАRС та ін.), а також міжнародного формату UNIMARС. 

10) Юнімарк в Укр. В Україні функціонування автоматизо¬ваних ІПС здійснюється на основі UNIMARС. У наш час на¬ціональні комунікативні формати створюються на основі міжнародного формату UNIMARС, стандарту 180 та національ¬них правил складання бібліографічних описів. Звичайно, це дещо утруднює роботу користувачів автоматизованих інфор¬маційних мереж, створення і користування міжнародними мережами. Тому зближення правил складання, подальше вдос¬коналення міжнародних стандартів, пристосування до потреб автоматизованих систем залишається важливим напрямом розвитку бібліографічного опису.

11) Автор — це особа, яка відповідає за художній та смисловий зміст документа. У БО на більшість таких творів автора зазначають у заголовку. Це дає змогу здійснювати пошук за авторською ознакою; сприяє тому, що праці одного автора збираються в одному створюючи авторські комплекси документів. У ньому спочатку наводять прізвище, потім ініціали або ім'я та по батькові повністю. Наприклад, Тобілевич І.К. і Карпенко-Карий І.К.; Квітка-Основ'яненко Г.Ф. і Квітка Г.Ф.; Жорж Санд і Жорж Занд. Іноді для заголовка, крім прізв. можуть відбиратися галузь ді-ті, родинні взаємини, титул, їх наводять у кругл.дужках після ініціалів: ДюмаО. (батько); ДюмаО. (син); Солов-йов А.І. (географія); Соловйов А.І. (мікробіологія); Олесь О.І. (1878—1944).

12) Співавторство. Складаючи опис книги 2х і 3х авторів, у заголовку вказують лише прізвище одного —але відомості про всіх авторів уміщують у відомостях про відповідальність. 
Жупанин, С.І. Освітянин-добротворець: Про наук.-пед. твор¬чість проф. В. Гомонная / С.І. Жупанин, В.В. Расул, М.І. Талап-канич. — Ужгород: Закарпаття, 1999. — 91 с.: ілюстр. — Біб-ліогр.: с. 67—82. — І8ВМ 5-87116-066-2: Б. ц., 200 пр.

Якщо ав¬торів чотири, їхні прізвища подають у відомостях про відповідальність. На книги чотирьох і більше ав¬торів складають бібліографічні записи під назвою; якщо авторів п'ять і більше, — вказують лише три перших прізвища зі словами "та ін." Іноді автор не сам пише книгу, а складає її з матеріалів, що йому не належать - такі особи називаються укладачами.
Залежно від внеску укладачів видання отримують авторське або безавторське оформлення. Саме оформлення титульного аркуша впливає на вибір першого елементу запису.

13) 
14) Складання БО безавторських творів. Бібліографічні описи творів народного епосу й анонімних класичних творів складаються за загальними правилами. В описах для каталогів невеликих бібліотек, бібліографічних по¬кажчиків, списків першим елементом виступає основна назва. У виданнях цих творів, як правило, наводять відомості про ав¬торів обробки, переказу, укладачів, авторів передмов, коментарів і т. ін. Незалежно від місця наведення даних, в описах прізви¬ща цих осіб подають у відомостях про відповідальність.
Деякі загальновідомі твори можуть публікуватися під різними назвами. У бібліографічних опи¬сах для каталогів великих бібліотек на перше місце виносять заголовок, у якому відображають найбільш відому назву тво¬ру. Це так званий заголовок, що містить уніфіковану назву. Основною назвою опису виступає назва твору, наведена на ти¬тульному аркуші, наприклад:
Слово о полку Ігоревім. Героїчна пісня про похід Ігоря...
Якщо назва книги збігається із заголовком, що містить уніфіковану назву, опис складають під назвою.

15) БО збірників. Книги, складені з окремих творів одного чи декількох авторів, офіційних, наукових або інших документів, назива-ються збірниками. Їх поділяють на два види: збірки, які мають загальну назву, і збірки, що не мають загаль¬ної назви. Складаючи бібліографічні записи на збірники, що мають загальну назву, перший елемент наводять за загальними пра¬вилами. Якщо складається бібліогрфічний опис збірника творів одного автора, у зоні приміток після слова "Зміст:" уміщують назви окремих праць, відокремлюючи їх одну від одної крапкою з комою (;). Якщо в книзі зібрані твори різних авторів, у примітках можна навести відомості про назви окремих творів і їхніх авторів. Відомості про твори розділяються крапками. Якщо до збірника ввійшло багато творів, у примітках можна подати відомості про перші три і завершити словами "та ін."

Борисфен — 90: Фантастика, пригоди, історія: Повісті, оповід., нариси: Збірка. — Д.: Січ, 2001. — 248 с. — (Румби фантастики). — Зміст: Володарі / В. Головагов. Вакула; Хамсін; Той, що повернувся / В. Савченко. Недвигайлов міняє паспорт / М. Ларін та ін. — ІЗВМ 5-775-02865-5 (в опр.): 8 грн, 50 000 пр.
До збірників, що не мають загальної назви, також можуть входити твори неоднакової кількості авторів, від чого й зале¬жить складання опису. Першим елементом запису зазвичай виступає прізвище автора. Якщо збірник містить твори одного автора, то його прізвище стає заголовком. У зоні назви і відо¬мостей про відповідальність наводять назви та підназви окре¬мих творів. Групи відомостей про окремі твори відокремлюють крапкою з комою:
Українка, Л. Бояриня: Драм, поема; Лісова пісня: Драма-феєрія в 3 діях / Леся Українка. — К.: Укр. письменник, 2000. — 175 с.: ілюстр. — ІЗВМ 966-579-065-Х.

16) Збірник 4, 5 авт. На збірник, до якого входять твори кількох авторів, роблять запис, у заголовку якого вказують прізвище першого автора з наведених на титульному аркуші, причому, його повторюють і У відомостях про відповідальність. Дані про назви інших творів наводять у зоні назви і відомостей про відповідальність, відокремлюючи групи даних крапкою, наприклад:
Кобець, П.В. Рухома мішень / П. Кобець. Заповіти білих гор-ватів: Повісті / Я. Орос. — К.: Молодь, 2001. — 300 с.: ілюстр. — (Перша кн. прозаїка). — І5ВІМ 5-7720-0627-7: 10 грн 80 к., 9000 пр
Якщо на титульному аркуші подано авторів і назви більш ніж чотирьох творів, у зоні назви і відомостей про відпові¬дальність наводять дані про чотирьох авторів, ставлять три крапки, а дані про інших переносять до зони приміток:
Гончар, О. Букет / О. Гончар. Про Гасанця та його вірного друга / В. Чухліб. Черепаха / А. Давидов ... Гнідко / М. Стебли¬на. — К.: Веселка, 2003. — 72 с.: ілюстр. — У кн. також: Світлий струмок / В. Байкова. Синє очко / Д. Головко.
17) БО видань політ. партій… Твори, видані від імені державних, політичних, громадських Установ і організацій, вважаються відомчими. Організації, що видають свої документи, можуть бути постійнодіючими і тимчасовими, тобто такими, що діють у межах певного часу . Характерною особливістю оформлення відомчих матеріалів є велика кількість типових назв. У пошукових масивах, де подано відомості про велику кіль¬кість відомчих видань, виникає потреба згрупувати їх за озна¬кою назви тієї орг.., що їх видає. Заголовок, доповнює бібліографічний опис до¬кументів, виданих такими орг.:
1. Органами державної влади й управління.
2. Політичними партіями і рухами.
3. Профспілковими та іншими професійними організаціями.
4. Громадськими організаціями.
5. Церковними та релігійними організаціями.
6. Міжнародними урядовими і громадськими організаціями.
7. Окремими науковими, навчальними, культурно-освітні¬
ми, господарськими установами і підприємствами за таких
умов: якщо до назви документа входить назва колективу, що
його видав ("Звіт про діяльність Харківської державної ака¬
демії культури в 2001 році"); якщо до назви документа не
входить назва колективу, і ця назва має типовий характер ("Звіт
про роботу в 2001 році").
8. Тимчасовими організаціями (національними і міжна¬родними).
Як ідентифікуючі ознаки в заголовку використовують гео¬графічні назви, дати, порядкові номери, їх наводять після на¬зви колективу у круглих дужках. Дати і порядкові номери вказують арабськими цифрами. 
Заголовки записів документів місцевих органів влади почи¬наються з географічних прикметників, а відомостей про їхні сесії, структурні підрозділи не подається.
Харківська обл. Рада народних депутатів. Рішення Харків¬ської обласної Ради народних депутатів одинадцятого скли-кання (восьма сесія), 24 жовт. 2002 р. / Харк. обл. Рада народ, депутатів. — X., 2003. — 27 с.
У більшості бібліографічних та інформаційних мате¬ріалів, у каталогах невеликих бібліотек, книжкових крамниць тощо такі заголовки не використовують — бібліографічні описи законодавчих матеріалів складають під назвою.
Закон України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту": (За станом на 20 листоп. 1999 р.) / Верховна Рада України. — К.: Парламент, вид-во, 1999. — 70 с. — (Сер. "Закони України"). — І5ВН 966-611-023-7.

18) БО спільних видань. Якщо документ належить двом і більше організаціям, у заголовку подають назву першого, а дані про інші можна на¬вести у відомостях про відповідальність.
У великих універсальних і спеціальних бібліотеках, орга¬нах державної бібліографії, на друкованих картках централі¬зованої каталогізації використовується заголовок, що містить назву виду документа. Це умовно сформульований заголовок, що добирається для подання та групування документів одно¬го типу, але різних за змістом. Як правило, він містить назву країни і вид документа:
Україна. Конституція (1996); 
Україна. Закони; 
Україна. Договори; 
Україна. Військові статути.
Такий заголовок дає змогу зібрати разом в алфавітному Ряду записи законодавчих матеріалів і деяких інших документів будь-якої країни, що важливо для великих пошукових масивів. У більшості бібліографічних та інформаційних мате¬ріалів, у каталогах невеликих бібліотек, книжкових крамниць тощо такі заголовки не використовують — бібліографічні описи законодавчих матеріалів складають під назвою.
Закон України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту": (За станом на 20 листоп. 1999 р.) / Верховна Рада України. — К.: Парламент, вид-во, 1999. — 70 с. — (Сер. "Закони України"). — І5ВН 966-611-023-7.

19) БО КУ, ЗУ. У великих універсальних і спеціальних бібліотеках, орга¬нах державної бібліографії, на друкованих картках централі-зованої каталогізації використовується заголовок, що містить назву виду документа. Це умовно сформульований заголовок, що добирається для подання та групування документів одно¬го типу, але різних за змістом. Як правило, він містить назву країни і вид документа:
Україна. Конституція (1996); 
Україна. Закони; 
Україна. Договори; 
Україна. Військові статути.
Такий заголовок дає змогу зібрати разом в алфавітному Ряду записи законодавчих матеріалів і деяких інших документів будь-якої країни, що важливо для великих пошукових масивів. У більшості бібліографічних та інформаційних мате¬ріалів, у каталогах невеликих бібліотек, книжкових крамниць тощо такі заголовки не використовують — бібліографічні описи законодавчих матеріалів складають під назвою.
Закон України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту": (За станом на 20 листоп. 1999 р.) / Верховна Рада України. — К.: Парламент, вид-во, 1999. — 70 с. — (Сер. "Закони України"). — І5ВН 966-611-023-7.
20) БО склад. частин. Бібліографічний опис складової частини документа (аналі¬тичний опис) широко використовується в бібліографічних покажчиках, списках, картотеках, в інформаційних виданнях, більш обмежено — у бібліотечних каталогах. Цей опис може бути складено на окремий твір (статтю, оповідання з журналу чи збірника) або частину твору (главу, розділ).
Аналітичний опис складається з двох частин. Перша містить відомості про складову документа, а друга — відо¬мості про документ, у якому вміщено складову. Вони розділя¬ються знаком дві косих риски ( // ).
Схема аналітичного опису має такий вигляд:
Відомості про складову документа // Відомості про доку¬мент, у якому вміщено складову. — Примітки.
У відомостях про складову документа наводять заголовок бібліографічного запису, основну назву, підназву, відомості про відповідальність з відповідними розділовими знаками. У другій частині опису елементи наводять залежно від виду докумен¬та, до якого входить складова. Слід зазначити, що назву доку¬мента, у якому вміщено складову, можна скорочувати (Пр.; Зібр. творів; Тез. доп.).
У другій частині наводять: заго¬ловок бібліографічного запису; основну назву; відомості про відповідальність; відомості про видання; місце і дату видан¬ня; позначення і порядковий номер тому, випуску, частини (для багатотомних та серіальних видань); сторінки, на яких уміщено твір.
Бурлай, Е.В. Ще раз про законність / Е.В. Бурлай // Правова держава: Міжвід. зб. наук. пр. / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. — К., 2002. — Вип.1. — С. 18—23.

Періодичні видання часто використовують загальні назви, друкуючи під ними декілька матеріалів. Такі загальні назви можуть виступати як основні в описі. Складаючи опис для бібліографічних покажчиків, картотек, доцільно розкрити зміст такої добірки:
Вітаємо лауреатів Державної премії України ім. Т. Шевченка // Культура і життя. — 2001. — 12 берез. — Зміст: Щедрі жнива Юрія Герца / А. Синявська. Вічний дзвін Віктора Зарецького / Р. Звіпяцьківський.
При потребі складають опис на кожний окремий матеріал, опублікований під загальною назвою; саму цю назву наво¬дять у зоні серії.
Синявська, А. Щедрі жнива Юрія Зарецького / А. Синявська // Культура і життя. — 2003. — 12 берез. — (Вітаємо лауреатів Державної премії України ім. Т. Шевченка).

21) БО склад частин. При складанні бібліографічного опису статті з журналу в ДРугщ частині опису зазначають назву журналу, рік видання, номер та сторінки, на котрих уміщено статтю:
Білоцерківець, Н. Із янголом на плечі: Поезія на межі століть/ Н. Білоцерківець // Укр. культура. — 2000. — № 2. — С.14—15.
Якщо складають опис на статтю з газети, то в другій його частині подають назву газети і дату видання, тобто рік, місяць і число. Для газет обсягом більше 8 сторінок вказують також сторінки, на яких опубліковано матеріал.
Пирогов, С. Шедевр Верді на сцені дитячого театру / С. Пи-рогов // Молодь України. — 2000. — 18 трав.
Складаючи описи статей з газет і журналів, доцільно наво¬дити відомості про характер матеріалу, наприклад, "Передови-ця", "Ред. ст.", "Виклад постанови" тощо. Часто назви статей не дають повного уявлення про їх зміст, а це важливо для бібліографічних покажчиків, картотек та інших пошукових масивів, тому в підназві часто самостійно формулюють дані, які допомагають орієнтуватися у змісті. В описах бесід, інтерв'ю, попереду наводять заголовок, яким виступає, як правило, прізвище особи, з якою ведеться бесіда. Ім'я журналіста, що провів і записав бесіду, зазначають у відо¬мостях про відповідальність. Якщо ж такий матеріал підпи¬саний журналістом, у тексті переважає його коментар, опис складають під прізвищем журналіста. Складаючи записи діа¬логів, у заголовку називають обох осіб, що його вели.
На офіційні матеріали, опубліковані в періодичних видан¬нях, збірках, складають бібліографічні записи, першим еле¬ментом яких виступає колективний автор або основна назва. Вибір його здійснюється за загальними правилами. Під на¬звою складають опис викладів офіційних матеріалів, що дру¬куються під назвами "У Верховній Раді України", "У Кабінеті Міністрів України", "З офіційних джерел" тощо. Саме ці на¬зви виступають в описах як основні, зміст повідомлення роз¬кривають у підназві.

22) Зведений БО багатотомних вид. Зведений бібліографічний опис складають на видання, які опубліковано у двох і більше томах, частинах, книгах, випус¬ках, номерах. Це багатотомні та серіальні видання. До останніх належать серії, періодичні видання (газети і журнали) та ви¬дання, що продовжуються.
Бібліографічний опис багатотомних видань. Деякі особ¬ливості мають описи на багатотомні видання. Вони можуть доповнюватися заголовком бібліографічного запису відповід¬но до загальних правил. Якщо окремі томи багатотомного ви¬дання написані різними авторами, то опис складається під основною назвою багатотомника.
Схема бібліографічного опису багатотомного видання така:
Заголовок бібліографічного запису. Основна назва - Пара¬лельна назва: Підназва / Відомості про відповідальність. — Відомості про видання. — Місце видання: Видавництво, Дата видання. — (Зона серії). — Зона приміток. — I8ВN видання в цілому.
Номер тому: Основна назва = Паралельна назва: Підна¬зва / Відомості про відповідальність. — Відомості про видан¬ня. — Місце видання: Видавництво, Дата видання. — Кіль¬кість сторінок: Ілюстрації + Супровідний матеріал. — (Зона серії). — Зона приміток. — I8ВN тому: Ціна, Наклад.
У специфікації елементи повторюються в записі кожного окремого тому, дані про кожен том пишуть з нового рядка.
У загальній частині в підназві, крім інших даних, завжди подають відомості про кількість томів у виданні в єдиній формі, наприклад, "Зібрання творів: У 3 т.". У зоні вихідних даних, якщо багатотомник виходив у світ протягом двох і більше років, наводять перший і через тире останній роки. Якщо ви¬дання не завершено, після знака тире залишають місце, щоб у майбутньому дописати останній рік видання:Л.: Каменяр, 2000—2003. X.: Основа, 2002—.
Якщо до бібліографічного посібника необхідно внести не-закінчене видання, наводять роки видання першого й остан¬нього з томів, що є в наявності.
Щодо зони серії, то в загальній частині вказують відомості про серію, котрі стосуються всього видання (найчастіше це назва серії), а в специфікації — номери випусків: Т. 2. — 218с. — (...; Вип.5 ).
У загальній частині зазначають І8ВМ видання в цілому, а в специфікації — І8ВМ окремих томів.
У специфікації вміщують лише ті відомості, які не збіга¬ються з відомостями загальної частини. Починається специфі¬кація з позначення та номера тому, причому останній запи¬сується арабськими цифрами: Т. 1; Вип. 3; Кн. 2. Перед ос¬новною назвою тому ставиться двокрапка. Наприклад:
Мовчан, П.М. Твори:л,В Зт./ П.М. Мовчан. — К.:-Вид. центр "Просвіта-", 1999. — І5ВМ 966-7551-09-3 (в опр.), 2 000 пр.
Т. 1: Голос: Поезії. — 639 с.: ілюстр., портр. — І5ВМ 966-7951-07-5.
Т. 2: Межовий камінь: Поезії. — 535 с. ілюстр. — I5ВN 966-7551-10-5.
Т. 3: Координати часу. — 582 с.: ілюстр. — Бібліогр. в тексті та в підрядк. прим. — І5ВМ 966-7551-08-3.
Окремі томи можуть мати однакову назву. В такому ви¬падку її зазначають один раз, а в описі наступних томів замі¬няють словами "Те саме":
Т. 8: Вірші. Т. 9: Те саме.
деяких багатотомних виданнях томи можуть об'єднуватися в групи за певними ознаками (жанром творів, хронолог. межами тощо). У таких випадках відомості, загальні для групи томів, подають перед їхньою специфікацією:
Листи: Т. 17—20. Т. 17 ...
У бібліографічних посібниках і списках, а зрідка і в бібліо¬течних каталогах, зведений опис багатотомного видання мож¬на складати в скороченій формі. У такому описі і загальна частина подається в повному обсязі, а в специфікації достат¬ньо дати позначення та номери томів. І8ВМ наводять для ви¬дання в цілому, але можна через знак крапка і тире вказати І8ВК кожного тому:
Антоненко-Давидович, Б.Д. Твори: В 2 т. / Б.Д. Антоненко-Давидович. — К.: Наук, думка, 1999. — (Б-ка укр. літ.). — І5ВМ 5-308-00995.— Т. 1—2.
Специфікації може й не бути, якщо наявні всі томи видан¬ня. У такому разі в кількісній характеристиці зазначають загальну кількість томів.
Яворницький, Д.І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. / Д.І. Яворницький; з рос. пер. І. Сварник. — Л.: Світ, 2002. —Зт.— І5ВМ 5-11-000907-4.

23) БО окремих томів. Інколи виникає необхідність скласти опис окремого тому багатотомника. У такому разі можна скласти монографічний опис. У каталогах невеликих бібліотек, централізованих бібліо¬течних систем (ЦБС) найчастіше застосовують спосіб, у яко¬му основною назвою опису виступає загальна назва багатотом¬ного видання, номер тому та його індивідуальна назва, якщо вона є. Оскільки всі ці відомості складають основну назву, їх відокремлюють крапками. Наприклад:

Досвітній, О.Ф. Твори: V 2 т. Т. 1, Романи / О.Ф. Досвітній. — К.: Дніпро, 2003. — 570 е'.: портр. — ІЗВН 5-308-01012-9 (в опр.): 12 грн.

Якщо книга має індивідуальну назву, вона може виступати основною назвою в описі, а відомості про багатотомне видання в цілому наводяться в зоні серії:
Тулуб, З.П. В степу безкраїм за Уралом: Роман / З.П. Ту¬луб. - К.: Дніпро, 2002. — 572 с. — (Твори: У 3 т.; Т. 3). — Бібліогр.: с. 564—571. — І5ВМ 5-308-01065-х (в опр.), 62 000 пр.
Такий опис застосовується, як правило, в бібліографічних посібниках, а в каталогах за умови наявності лише певного тому.
У складанні карток централізованої каталогізації застосо¬вується третій спосіб складання опису на окремий том. Опис має вигляд зведеного, а в зоні вихідних даних загальної части¬ни вміщують відомості, які стосуються певного тому. В спе¬цифікації їх не повторюють. Наприклад:
Красне поле: У 3 ч. / Упоряд. Ю. Зейкан, В. Копейко. — Ужгород: ВАТ "Патент", 1999. Ч. 1: Про Карпатську Україну. — 317 с. — ІЗВМ 966-7242-79-Х.

24) БО серійних видань. На серійні видан¬ня складають як монографічні, так і зведені описи. Моногра¬фічні описи складають на окремі випуски цих видань, якщо вони мають індивідуальні назви. Це переважно серії та видан¬ня, що продовжуються. Зведені описи на ці видання складають у разі потреби в бібліотеках за наявності специфічного читаць¬кого інтересу, в бібліографічних посібниках — у разі необхідності охарактеризувати видання в цілому або декілька випусків. На періодичні видання складають, в основному, зведені описи.

Бібліографічний опис може доповнюватися заголовком бібліографічного запису, правила вживання якого розглянемо Далі. Опис складається за схемою:
Заголовок бібліографічного запису. Основна назва = Пара¬лельна назва: Підназва / Відомості про відповідальність. — Відомості про видання. — Зона нумерації. — Місце видання: Видавництво, Дати видання. — Зона приміток. Ключова назва: Ціна, Наклад. Основна порядкова одиниця, її подальші ділення: Основна назва = Паралельна назва: Підназва / Відомості про відпові¬дальність. — Відомості про видання. — Місце видання: Ви¬давництво, Дата видання. — Кількість сторінок: Ілюстрації + + Супровідний матеріал. — (Зона серії). — Примітки. — І8ВК: Ціна, Наклад. — Покажчики. Додатки.
Схема містить нову зону опису — зону нумерації та новий елемент — ключову назву в зоні І8В1Ч, ціни і накладу. Зона нумерації включає відомості про перший і останній з номерів, що вийшли з друку, дати початку і припинення видання, а також відомості про перерви у виданні. Ключова назва — це єдина у своєму роді назва, яка надається серійному виданню в межах Міжнародної системи даних про серійні видання (І8В8) для його однозначної ідентифікації, її беруть безпосередньо з видання або з довідкових матеріалів. Вона може збігатися з власною назвою видання, а може і не збігатися. Зазначені бібліографічні елементи є факультативними, вони становлять інтерес при міжнародному обміні бібліографічною інформа¬цією, у великих пошукових масивах спеціального призначен¬ня, тому на практиці вводяться в опис доволі рідко.
Зведений опис на серії завжди складають під назвою. За¬гальну частину опису наводять відповідно до схеми. Відомості про відповідальність, видавництво подають доволі рідко, лише в разі необхідності ідентифікувати видання, якщо серії з од¬наковою назвою видаються різними видавництвами, устано¬вами. У специфікації обмежуються наведенням позначення і номера випуску, його основною назвою, ім'ям автора у відомо¬стях про відповідальність, датою виходу випуску з друку. Найчастіше опис має такий вигляд:
Література рідного краю. — Херсон, 2003 —. Камінець із батьківської хати / Славутич, Я. — 2002. Степова симфонія / Чернявський, М.Ф. — 2003.
Для зведених описів періодичних видань властиво подава¬ти в загальній частині відомості про характер і цільове призна¬чення видання, їх вказують у підназві. Якщо з ними граматич¬но пов'язані дані про засновників видання, про те, чиїм органом воно є, то їх також наводять у тому самому елементі опису. У примітках, що стосуються всього видання, як правило, вказу¬ють періодичність або кількість номерів за рік. Періодичне видання протягом свого існування може змінювати назву та інші характеристики. Відомості про це подають у примітках.
У специфікації для газет у невеликих пошукових масивах зазначають тільки роки, за які є комплекти газет; у великих масивах, державних бібліографічних покажчиках тощо вка¬зують, крім років, також номери і наклад видання:
Голос України: Газ. Верховної Ради України. — К., 2001 — .
Виходить 5 разів на тижд. — Укр., рос.
1991
1992
2000.
Специфікація з повним набором елементів для бібліогра¬фічного покажчика має вигляд:
2001, № 1—138. — 19 741 пр.; 2002, № 1(139)—56 (294). — 23 000 пр.; ... 2003, № 1(3727)—156 (3883). — 27 000 пр.
У специфікації для журналів наводять роки видання, но¬мери, відомості про наявні покажчики та додатки, можна вка¬зати наклад.