25) Бібліографічний опис нормативно-технічних документів зі стандартизації.
Складаючи бібліографічний опис стандарту під заголовком, у ньому наводять позначення документа. Наприклад: ДСТУ 2118-93; ГОСТ 7.1-84.
Основною назвою в описі таких документів виступає назва документа з усіма уточнюючими відомостями. До підназви входить позначення документа, якщо воно не винесене в заго¬ловок, а також дані, що містять додаткову характеристику. У відомостях про видання вказують, коли документ перевидано, чи є в ньому зміни. Те, що документ є офіційним виданням, не зазначається. У зоні специфічних відомостей про документ уміщують такі дані: замість яких документів уведено стандарт, час на¬буття ним чинності і термін чинності. У зоні серії зазнача¬ють лише назву серії. В описах стандартів, що створюються для каталогів, у зоні приміток подають відомості про заміну та відміну документа, про зміни, внесені до нього. В описах для інформаційних видань приміток, як правило, не буває. Гідроелеватор пожежний = Гидрозлеватор пожарньїй = Ріге пуоїоеіеуаіог: ДСТУ 2109-92. — Чинний від 01.01.94. — К., 1993. — 28 с. Збірники документів стандартизації можна описувати за правилами складання бібліографічних описів книг або окремо виданих стандартів. У першому випадку опис завжди скла¬дається під назвою. Основною назвою виступає загальна назва збірки. У підназві в квадратних дужках наводять вид видан¬ня із зазначенням категорії документів, а потім позначення документів, що є на титульному аркуші. Наприклад: Консерви: [36. держ. стандартів]: ДСТУ 2118-02 та ін. Позначення документів, що увійшли до збірника, можуть подаватися і в примітках. Як правило, саме так роблять в описах для каталогів масових бібліотек, невеликих бібліогра¬фічних покажчиків. Магній первинний: [36. держ. стандартів]. — К., 1993. — 87с. — Зміст: ДСТУ 2187-93, ДСТУ 2188.1-93, ДСТУ2188. 13-93.
26) БО патентних документів. На патентні документи складають бібліографічний запис під заголовком або під назвою. Записи під заголовком використовуються найчастіше в бібліотечних каталогах, а під назвою в інформа¬ційних та інших виданнях.
У заголовку вказують позначення документа, що складаєть¬ся з назви охоронного документа (патент, авторське свідоцтво) у скороченій формі, номера цього документа, назви країни або міжнародної організації, яка видала охоронний документ. Після позначення документа в заголовку вказують індекс Міжнародної патентної класифікації (МПК) або індекс На¬ціональної класифікації винаходів (НКВ). Основною назвою стає назва цього патентного документа, яку, як правило, виділено шрифтом. Підназву записують, якщо немає заголовка. До неї входять позначення документа, країна, номер та індекс МПК або НКВ. У відомостях про відпові¬дальність подають прізвища авторів винаходів, імена осіб і назви організацій-патентовласників, а також імена осіб і на¬зви організацій, що зробили заяву. Усі ці дані записують у тій формі, як їх подано в документі. Тут може бути наведено на¬зву країни в круглих дужках: О. 1_еа (винахідник); Зреггу согр. (заявник) (США). У зоні специфічних відомостей зазначають реєстраційний номер і дату подання заяви, відомості про публікацію і кон¬венційний пріоритет, а також індекс НКВ. Інші зони та бібліо¬графічні елементи в описі подають за загальними правилами:
Вогнетривкий фасонний виріб для кладки люків: Пат. 5647 Україна: МКВ С 01 В 29/00, 29/02, С 21 В7/06, С 27 О 1/00, 1/04 / Зайкова, В.В., Володарська, Т.А., Фоменко, В.І., Коно-ненко, В.С; Діпрококс. — № 942608821; Заявл. 17.08.02; Опубл. 28.12.03, Бюл. № 7. — 2 с.: кресл.
27) Бібліографічний опис типових проектів і креслень. Бібліо¬графічні описи типових проектів і креслень здебільшого скла¬дають під назвою. Осн. назву подають, як наведено у док-ті з усіма уточн. відомостями. Підназва, крім позначення і номера документа, містить відомості про його затвердження і чинність. У відомостях про відповідальність може бути зазначено назву установи, де розроблено прект чи креслення, як правило, зі словами, що визначають її роль у створенні документа. Зона вихідних даних оформляється за загальними прави¬лами, але слід ураховувати, що, якщо не зазначено місця ви¬дання, в описі вказують місцезнаходження видавничої органі¬зації. Якщо не проставлено рік видання, у квадратних дуж¬ках подають рік затвердження документа або набуття ним чинності. Решта відомостей у бібліографічному описі даються за за¬гальними правилами: Сховище вибухових матеріалів місткістю 420 тонн з цегли: Типовий проект 705-3-3888: Затв. М-вом пром-сті України 13.11.99: Чинний від 12.04.01 / Розроб. ВАТ "Укргіпроруда". — X., 2001. — 78 с.: крес.
28) Бібліографічний опис звітів про науково-дослідні роботи (НДР) Бібліографічні описи звітів про НДР складаються під назвами за такою схемою:
Основна назва: Підназва / Відомості про відповідаль¬ність. — Номер (шифр) теми, етапу (частини); Номер дер¬жавної реєстрації; Інвентарний номер; Інші номери. — Місце випуску звіту, Дата випуску звіту. — Кількість сторінок: Ілюстрації + Супровідний матеріал. — Примітки. Основною назвою в описі виступає найменування науково-дослідної роботи (теми) в цілому і назва звіту, якщо вона не збігається з назвою теми. До підназви входять дані про вид і характер документа за такою моделлю: Звіт про НДР (заключ.). Відомості про відповідальність містять назви організацій та осіб, що брали участь у його підготовці. Якщо робота вела¬ся двома і більшою кількістю організацій, у відомостях про відповідальність найчастіше подають назву першої і прізви¬ще керівника всієї роботи, а дані про інші організації перено¬сять у примітки або зовсім не наводять. На титульному аркуші звіту, як правило, зазначають номе¬ри, необхідні для зони специфічних відомостей про документ. Номер (шифр) теми, етапу, завдання, номер державної реєст¬рації, інвентарний номер, архівний та інші ідентифікуючі но¬мери наводять у тій самій формі, що і в документі. Інші елементи опису подають за загальними правилами: Дослідження стійкості й розробка рекомендацій за пара¬метрами бортів кар'єру Південного ГЗКа: Звіт про НДР (за-ключ.) / Держ. мале підприємство з маркшейдер., екол. й гідро-тех. досліджень "МЕГГІ"; Керівник роботи Б.І. Воскобойников. — 3.12-3-А-97-91-3; Інв. № 0-810. — Кривий Ріг, 1992. — 244 с.: ілюстр. Іноді звіти про НДР виходять у вигляді багатотомних ви¬дань, у такому разі на них складають зведені описи за загаль¬ними правилами з урахуванням розглянутої специфіки описів цього виду документів.
29) Складання бібліографічних описів нотних видань можуть складатися під назвою і під заголовком, що містить ім'я особи. Деякі му¬зичні твори видаються і як оригінали, і як їхні творчі пере¬робки. Якщо прізвища авторів оригіналу і переробки наве¬дені у виданні, у заголовку вміщують обидва прізвища, розді¬ляючи їх знаком тире ( — ): Бізе Ж. — Щедрін Р. Іноді вна¬слідок творчої обробки композитора музичних тем іншого автора виникає по суті новий твір, тоді в заголовку запису вказують прізвище автора переробки. — якщо твір опубліковано в різних виданнях під різними назвами. Так, чотирнадцята соната Л. Бетховена може вида¬ватися під назвами "Чотирнадцята соната", "Соната № 14", "Місячна соната". Якщо не визначено умовної назви в абет¬ковому ряді, ці видання опиняться в різних місцях. Щоб зібра¬ти їх в одному місці, усі описи отримують умовну назву, на¬приклад, "Соната № 14". Умовну назву записують на ката¬ложній картці на окремому рядку перед основною назвою: Бетховен, Л. Соната N 14. Чотирнадцята (Місячна) соната; — якщо окремі частини одного й того самого твору вели¬кої форми (опери, оперети, симфонії тощо) видані окремо: Лисенко, М. Тарас Бульба. Арія Тараса з опери "Тарас Бульба"... Основною назвою, як завжди, вважається назва видання, яку виділено поліграфічне. Крім загальноприйнятих відомо¬стей, які наводять у підназві, в описах нотних видань у цьому елементі наводять також перші слова тексту вокального тво¬ру ("Закувала та сива зозуля..."), музичну форму, тональність (: Вокально-симф. поема: Етюд: ре мін.), засоби виконання (: Для ф-п. з орк.), номер твору (: Ор. 25) тощо. Відомості про відповідальність містять дані про автора музики, автора літе¬ратурного тексту, лібрето тощо, про авторів аранжировок, інстру-ментовок, оркестровок, про осіб і колективи, що підготували твір до виконання (/ Запис і оброб. А. Абрамського; Сл. нар.; Літ. оброб. В. Бокова; / М-во культури України. Метод, каб. навч. закладів), а також відомості про те, що твір видано у формі клавіру, тобто в перекладі для фортепіано оркестрової, ансамблевої, хорової партитури. У відомостях про видання вказують дані про повторність видання та його характер. Тут же наводять і дані про форму викладу нотного тексту, якщо вони граматично пов'язані з відомостями про характер видання: Нове вид., узгоджене з партитурою. Інші зони й елементи бібліографічного опису наводять за загальними правилами. Наприклад: Соневицький, І. Концерт для фортепіано з оркестром на народні теми / І. Соневицький; Ред. М. Скорина. — Партитура. — К.: Муз. Україна, 2003. — 102 с. Васечко, Ф. Долиною туман тече...: Оброб. нар. пісень, пер. та аранжув. для нар. хору / Ф. Васечко; Літ. ред. Н. Муширов-
30) Складання бібліографічних описів образотворчих видань скла¬датися під заголовком, що містить ім'я особи, і під назвою. Під заголовком, що містить ім'я особи, складаються бібліо¬графічні описи на документи, що є оригінальними творами графіки, репродукції, фотографії. Заголовком виступають прізвище й ініціали художника, літографа, фотографа тощо. На наочні посібники (плакати), а також на лубки складається опис під назвою (якщо вона є) або під першими словами тексту. Основною назвою, тобто назвою образотворчого видання, може бути ім'я зображеної людини, назва місцевості або істо¬ричної події, назва кінофільму, спектаклю, найменування ест¬радного колективу тощо Прізви¬ще художника наводять у круглих дужках: З днем народження!: Квіти (Худож. І. Хруцький). Основною назвою видової листівки виступає найменуван¬ня зображеної місцевості. У підназві подають додаткові дані: наприклад, про зобра¬жену місцевість (Сад ім. Т.Г. Шевченка: Харків); про особу, зображену на портреті (Портрет жінки: [О.Н. Верейська]). Тут також може бути наведено в лапках перші слова тексту, цитати, вміщені на аркуші; зазначено вид образотворчого ви¬дання (Естамп — для гравюр і літографій; Лубок; Плакат, Репродукція тощо). У відомостях про відповідальність подають прізвища інди¬відуальних (художник, гравер, фотограф, автор тексту) або на¬йменування колективних (інститут, майстерня, театр тощо) ав¬торів. Ці дані наводять у тій формі, як їх подано в документі, доповнюючи в разі необхідності словами, що свідчать про роль певної особи або колективу у виданні твору: / Худож. П.С. Долинський; Авт. теми О.А. Дмитренко. У зоні фізичного опису вказують кількість аркушів обра¬зотворчого видання. Якщо воно надруковане на декількох аркушах, що потребують склеювання, запис подається в такій формі: На 2-х арк. Кількість зображень позначається в тому разі, коли на аркуші вміщено декілька зображень: 1 арк. (2 зображення, 2 с. тексту). Щодо решти бібліографічних елементів, то їх подають за загальними правилами: З Новим роком!: [Листівка] / Фото І. Кропивницького. — К.: М-во зв'язку України, 1993. — 1 арк. Аналогічно складають опис комплектів поштівок: Київ: [К-т листівок] / Відп. за вип. Н. Прибєга; Ред. англ. тексту О. Подшибіткіна. — К.: Мистецтво, 1999. — 27 арк. в обкл. — Текст укр., англ. Певні особливості має складання бібліографічних описів альбомів з мистецтва. Ці документи за змістом, призначен¬ням і видавничим оформленням бувають такими: 1. Авторські художні альбоми, які публікуються з метою відтворення творчості художника, фотографа. У них завжди зазначається автор. 2. Тематичні художні альбоми і фотоальбоми, що скла¬ даються з підібраних за темою репродукцій творів різних авторів. 3. Альбоми інформаційного характеру (альбоми-каталоги, альбоми-путівники), які містять описи колекцій певних му¬ зеїв, виставок; довідково-рекламні альбоми, що видаються з метою попереднього ознайомлення відвідувачів з експонатами того чи іншого музею. 4. Альбоми-посібники, які вміщують тематично підібрані комплекти репродукцій, фотознімків і видаються із загально¬ освітньою метою. Залежно від того, до якої з цих груп можна зарахувати альбом, складають його бібліографічний опис. На авторські художні альбоми складаються записи під заголовком, що містить ім'я особи, — прізвища художників, твори яких у них Уміщено. Якщо альбом цієї групи не має назви, її формулює складач опису на основі бібліографічних даних або як назву подають тип видання, наприклад, [Альбом]. Бібліографічний опис альбома складається за схемою монографічного бібліо¬графічного опису книжкових видань: Сєроухов, С.І. Персональна виставка творів, присвячена 80-річчю від дня народження художника: [Каталог] / С.І. Сєроухов; Обл. центр нар. творчості. — Ужгород: РВВ ком. інформації, 1999. — 12 с.: портр., ілюстр.: офсет, кольор. На альбоми інформаційного характеру складають бібліо¬графічні записи під заголовком, що містить назву організації, навіть за умови авторського оформлення документа. Миколаївський художній музей ім. В.В. Верещагіна. Путів¬ник / А.С. Семеновський. — Одеса: Маяк, 2003. — 38 с. На тематичні альбоми й альбоми-посібники складаються бібліографічні описи під назвою. Світовид: Малярство. Графіка. Скульптура: [Альбом] / Авт. тексту В. Підгора; Ідея А. Марчука. — К.: Фундація ім. Ольжи-ча; Вопа тепіе, 2001. — 96 с.: фото, ілюстр.: офсет, кольор. — Текст парал. укр., англ. — I5ВN 966-95229-2-7. На календарі (аркушеві, зброшуровані, табелі-календарі) складається опис під тематичною назвою, наприклад: Пори року: 2003. Якщо її немає, то назвою виступає рік: 2003: Ка¬лендар. ська; Муз ред. Л. Сітовський. — Рівне: Волин. обереги, 2003. — 97 с. — IЗВN 966-7518-02-7, 500 пр.
31) Заголовок БО картограф. вид. На картографічні видання, як правило, складають бібліо¬графічні описи під назвою. Бібліографічні записи, що почи¬наються із заголовків, застосовують на картках централізованої каталогізації та в спеціалізованих карткових катало¬гах бібліотек. Як заголовки виступаюь назви територій, аква¬торій, небесних тіл, позаземного простору, які зображені в до¬кументі.
Назва території або географічного об'єкта в заголовку на¬водиться повністю, без скорочень за винятком понять, що уві¬йшли до стандарту скорочень. Іноді в заголовку доцільно уточ¬нити географічні назви, використавши терміни: місто, ріка, озеро, маршрут тощо, їх подають у скороченій формі після географічної назви та коми. Наприклад, Ворскла, р.; Чер-воноград, м. Як ідентифікуючі ознаки в заголовках, що містять географічні назви, можна також використовувати географічні назви, які уточнюють місцезнаходження зображеної на карті території (Новомосковськ, м. (Дніпропетровська обл.), хроно¬логічні періоди, дати (Росія (1914); Європа (XVIII—XIX ст.)). Назва території, як правило, наводиться в заголовку в тій самій формі, що і в картографічному виданні. У деяких ви¬падках використовують інверсовану форму заголовка. Це роблять, коли в назві території географічний термін уміще¬но перед самою географічною назвою. Наприклад, у доку¬менті маємо "Протока Лаперуза", а в заголовку "Лаперуза протока". Якщо в документі зображено частину країни, заго¬ловок також наводять в інверсованій формі, причому спочат¬ку подають назву країни, а потім у дужках назву частини, наприклад, Німеччина (півд.). Але у власних назвах частин світу, частин великих регіонів, як правило, інверсію не вико¬ристовують: Північна Африка; Північний Кавказ. Карти світу мають уніфікований заголовок "Світ", а водно¬го простору земної кулі — "Світовий океан". Якщо картогра¬фічне видання зображає земну кулю у вигляді півкуль, заголо¬вок може формулюватися як "Світ" або "Світ. Півкулі". Карти окремих півкуль також можуть мати по-різному сформульовані заголовки за таким зразком: Східна півкуля; Світ. Східна півкуля. Маршрутним картам часто дають заголовки, в яких наво¬дять початковий і кінцевий пункти маршруту, розділяючи їх знаком тире: Донецьк, м. — Львів, м., маршр. Для водних маршрутів спочатку вказують назву водного потоку, а в кінці (в дужках) назви першого й останнього пунктів: Південний Буг, р., маршр. (Хмельницький — Миколаїв). Історичним картам дають заголовки відповідно до назви зображеної території із зазначенням дат або періодів історич¬них подій, які показано на карті. Так, карта, на якій зображе¬на територія Європи в період Другої світової війни, матиме заголовок: Європа (1939—1945). Астрономічним картам дають заголовок залежно від зобра¬женого об'єкта. Так, бібліографічні записи карт із зображенням зоряного неба мають умовний заголовок "Зоряне небо", у за¬писах карт галактик, зоряних скупчень, туманностей тощо використовується заголовок "Всесвіт". На картах окремих небесних тіл заголовками виступають їхні назви.
32) БО картограф видань. Основну назву наводять в описі в тій формі, як її подано у виданні. Вона може бути простою, а може складатися з кількох речень. У підназві вказують читацьке призначення, дати адмі¬ністративно-територіального поділу, номери туристичних маршрутів тощо. У відомостях про відповідальність спочатку наводять дані про установи й організації, що відповідають за створення карти, потім — про інші установи, які брали участь у підготовці видання до друку, і, нарешті, відомості про осіб, що брали участь у створенні карти і її друкуванні. Зона математичної основи характерна лише для бібліогра¬фічних описів картографічних видань, вона подає відомості, властиві лише картам. До неї входять такі елементи опису: числовий масштаб, іменований масштаб, графічний масштаб, картографічна проекція. Числовий масштаб є обов'язковим елементом. Навіть, якщо його не вказано у виданні, його слід встановити й зазначити в описі. Записують його в єдиній формі за зразком: 1:200 000. Іменований масштаб наводять за таким зразком: 10 км в 1 см, а графічний має такий вигляд: Граф. м-б в км; Граф, м-б у мор. милях. Іменований і графічний масштаби — факультативні бібліографічні елементи, їх можна не подавати. Це стосується і ка рації тощо. Про їхню на¬явність і склад подають відомості в описі, причому слово "карти" не скорочують. Наприклад: 1 к. (4 арк.): кол., додат. карти, табл. Інші зони та елементи опису наводять за загаль¬ними правилами: Вінницька область: Фіз.-географ, карта / Головне упр. гео¬дезії, картографії та кадастру при Каб. Міністрів України. — 1:4000000. — К., 1993. — 1 к.: кол.
33) БО фоно- матеріалів. Першим елементом бібліографічних запи¬сів фонодокументів може бути заголовок, що містить ім'я особи, заголовок, що містить назву організації, а також основна назва. Заголовок є обов'язковим елементом записів для державних бібліографічних покажчиків і каталогів бібліотек. Він може вміщувати прізвище композитора, автора літературного тексту, прізвище виконавця або найменування виконавського колекти¬ву. Якщо в документі вміщені твори певного композитора на вірші одного поета у виконанні одного співака, у заголовку бібліографічного запису наводять прізвище компо¬зитора, а прізвища автора тексту і виконавця фіксують у відо¬мостях про відповідальність. Заголовок, що містить ім'я особи, формулюють за загальними правилами, але слід мати на увазі дві особливості. По-перше, у записах під прізвищем виконав¬ця в заголовку вказують лише ім'я особи або першу літеру імені (Ріхтер С.). По-друге, якщо твір має двох авторів, один з яких автор оригіналу, а другий автор переробки, у заголовку наводять обидва прізвища через тире, як в описах нот. Складаючи бібліографічний запис під заголовком, що містить назву організації, наводять найменування виконав ського колективу. У формулюванні заголовка вказують при¬кметник, утворений від географічної назви, а також прикмет¬ник, що визначає характер колективу: Закарпатський народ¬ний хор. Якщо колектив має характерну назву, її наводять на початку заголовка, наприклад: "Думка", хорова капела; "Ялта-2000", фестиваль. Якщо назва колективу починається з числівника, його вка¬зують як ідентифікуючу ознаку: Міжнародний фестиваль камерної музики (5; Харків). Основну назву фіксують за загальними правилами, але іноді на етикетці назви як такої немає, а вказується лише прізви¬ще автора, яке й розглядають як основну назву і вміщують у тексті, незважаючи на те, що його вже вказано в заголовку. У бібліографічних описах музичних записів для каталогів ви¬користовують умовну назву за тією ж методикою, що й при складанні описів, нотних видань. Кількісну характеристику записують арабськими цифра¬ми перед зазначенням про специфічний вид документа, яке подають у скороченій формі, наприклад, 1 кд, що означає 1 ком¬пакт-диск, 1 мфк або 1 мк (1 магнітна фонограма на касеті; 1 мгф (магнітна фонограма на катушці); 1 грп. (грамплатів¬ка). У відомостях про обсяг матеріалу наводять час звучання магнітної фонограми або грамплатівки. Можна вказувати при¬близний час (37 хв.; Бл. 90 хв.). Інші відомості, що стосують¬ся фізичної характеристики фонодокумента, містять дані про швидкість фонограми (33 об/хв; 38 см/с), кількість доріжок запису (2 дор.), кількість звукових каналів (моно; стерео). На етикетках фонодокументів іноді вміщують І8М, у та¬кому разі його вказують в описі. Після коми наводять фір¬мовий або виробничий номер у вигляді цифрового або змі¬шаного позначення, за яким здійснюється ідентифікація до¬кумента. Інші елементи наводяться в описах за загальними пра¬вилами: "Балаган Лімітед". Лист коханому / "Балаган Лімітед". — М.: Студія "Союз", 2002. — 1 кд СБл..2 год.). — Рос. Солов'яненко, А. Українські пісні у А. Солов'яненко. — К.: Аудіо Україна, 2001. — 1 грп. (ЕЇц. 47 хв.): 33 об/хв, стерео. — Д01-3188-9.ртографічної проекції, в якій фіксують відомості про географічні координати, а для зоряних карт — рівнодення й епоху. Зона фізичного опису складається з відомостей про кіль¬кість сторінок, аркушів у виданні, його кольорове оформлення, особливості матеріалу, додаткові матеріали, вміщені на карті тощо. У відомостях про обсяг наводять кількість карт або ат¬ласів, а в круглих дужках — кількість аркушів чи сторінок. Для карт на одному аркуші пагінацію не наводять. 1 к. (4 арк.); 1 атл. ( 84 с.); З к. Відомості про зовнішню характеристику відокремлюють знаком двокрапка. Кількість кольорів зазначають у формі: 1 кол.; З кол. Якщо кольорів більше трьох, пишуть просто "кол." (кольорова). Якщо документ створено не на папері, а на іншому матеріалі (тканина, пластик, папірус тощо), це за¬значають в описі: 3 к. (1 арк.): кол., шовк. До додаткових матеріалів на карті зараховують додаткові карти, текст, таблиці, графіки, ілюст Зведений опис комплектів і серійних видань фонодоку¬ментів складається з урахуванням розглянутих правил. У кількісній характеристиці загальної частини наводять відо¬мості про кількість одиниць у комплекті, а також зазначають час звучання комплекту в цілому. Г ' ~ ' ' * Г' -'.'" ' * Від 2-х до 50-ти1: Спектакль Ленінгр. театру мініатюр / Текст М. Гіндіна, Г. Рябкіна, К. Рижова та ін. — Л.: Мелодія, 1991. — 5 грп. ($л. 2 год. 40 хв.): 33 об/хв, стерео. — Д-12515-24. — Рос. Грп. 1.-Бл. 40хв.-Д-12515-6. Грп. 2. — Бл. 40 хв. — Д-1257-8.
34) БО комплектів. На комплекти звукових, візуальних документів і друкованих видань складають зведений бібліо¬графічний опис, загальна частина якого вміщує відомості, котрі є загальними для всього комплекту. Якщо одним із компо¬нентів є друкований текст, йому надається перевага при скла¬данні опису. Зони й бібліографічні елементи наводять відповід¬но до правил, за якими складається опис документів, що вхо¬дять до комплекту. Слід мати на увазі деякі особливості. Зо¬крема, в зоні вихідних даних зазначають дати видання пер-шого й останнього з компонентів, якщо вони різні. У зоні фізич¬ного опису замість обсягу і позначення виду документа пода¬ють скорочені слова "Комплект аудіовізуальних матеріалів" — К-т АВМ, а в круглих дужках наводять дані про кількість компонентів (3 комп.). У специфікації вказують відомості про окремі компоненти. Компоненти нумерують, фіксують специфіч¬ний вид документа і дані про нього згідно з правилами скла¬дання бібліографічного опису кожного з цих документів: Степанова, О.М. Інтенсивний курс російської мови: "Темп 1 / О.М. Степанова, П.Г. Чеботарьов. — М.: Рус. яз., 2002. — К-т АВМ (2 комп.). — Рос. Комп. 1. Кн.: Книга для викладача. — 84 с. Комп. 2. Мфк: Ур. 1—12 / І^вукореж. Й. Слепнев; Ред. С. Ефремова. — М.: Мелодия, 2002. — 1 мфк. (1 ч. 17мин.): 4,76 см/с, 2 дор., моно.
35) БО електрон. рес. Бібліографічні описи складають на електронні ресурси, що становлять електронні дані, електронні програми та їх сполу¬чення. Відомості для опису одержують перш за все з самого електронного ресурсу, а саме: титульного екрану, основного меню й інших частин документа. Якщо одержаних відомо¬стей недостатньо, звертаються до інших джерел: етикетки або маркіровки на фізичному носії ресурсу, технічної докумен¬тації, супровідного матеріалу, упаковки, довідкових видань, ме-таданих тощо. Заголовок до бібліографічного опису додають за загальними правилами. Бібліографічний запис складають за такою схемою: 1) заголовок бібліографічного запису; 2) основна назва [Загальне позначення матеріалу] = пара¬ лельна назва: відомості, що стосуються назви / відомості про відповідальність; 3) відомості про видання; 4) позначення виду ресурсу (обсяг ресурсу); 5) місце видання: ім'я видавця, дата видання; 6) специфічне позначення матеріалу і кількість фізичних одиниць: інші фізичні характеристики: розмір + відомості про супровідний матеріал; 7) зона серії;
8) примітки; 9) стандартний номер = ключова назва: умови доступності і (або) ціна. Основна назва формулюється за загальними правилами, найчастіше вона подана в документі першою. Проте елек¬тронний ресурс може складатися з кількох творів і не мати загальної назви. У такому разі назви окремих творів наво¬дять в описі, причому можна обмежитись першими трьома. Пои відсутності у джерелі основної назви, її можна подати першими словами тексту або текстом з титульного екрану, можна також самостійно сформулювати її, виходячи з аналізу тексту, і подати у квадратних дужках. Загальне позначення матеріалу містить вказівку на клас матеріалу, до якого належить ресурс. Цей елемент подають у повній формі в квадратних дужках: [Електронний ресурс]; [Злектронньїй ресурс]; [ЕІесїгопіс гезоигсе]. • -9 :'.:'. У зоні виду і обсягу ресурсу подаються відомості про вид документа — електронні дані (текстові, звукові, графічні, чис¬лові, шрифтові, демонстраційні та ін.), електронні програми (системні, прикладні, сервісні). Наприклад: Електрон, текст, дані; Електрон, журн. В одному електронному ресурсі можуть поєднуватися елек¬тронні дані й програми різних видів. Наприклад: Електрон, граф, дані і прогр. Відомості про обсяг ресурсу подають у круглих дужках так, як вони представлені в документі. Наприклад: Електрон, дані і прогр. (28 файлів) Для ресурсу даних можна навести кількість записів, байтів; Для ресурсу програми — кількість операторів, байтів. Електрон, дані (3 файла: 50 тис. записів) Електрон, прогр. (5 файлів: 21 230 байтів) Зона фізичної характеристики містить відомості про елек¬тронні ресурси локального доступу, тобто такі, де інформація зафіксована на окремому фізичному носії, який користувач вміщує у комп'ютер. Перш за все тут вказують специфічне позначення матеріалу, до якого належить фізичний носій, та кількість фізичних одиниць. Специфічними позначеннями матеріалу найчастіше є такі: — Електронний мікропроцесорний картридж — Електронний диск — Електронний магнітний диск — Жорсткий магнітний диск — Гнучкий магнітний диск (дискета) — Електронний оптичний диск — Інтерактивний компакт-диск (СО-1) — Компакт-диск з постійною пам'яттю (СО-ЯОМ) — Компакт-диск одноразового запису (СО-\ЛЮЙМ) — Фото-компакт-диск (РНОТО-СО) — Інтерактивний відеодиск — Електронна касета з магнітною стрічкою — Електронна котушка з магнітною стрічкою Кількість фізичних одиниць наводять за загальними пра¬вилами. Наприклад: 1 електрон, диск 2 електрон, опт. диска (СО-РЮМ) Щодо інших фізичних характеристик, то вони стосуються інформації про звук і колір. Наприклад: 1 електрон, диск: зв. 1 електрон, опт. диск (СО-1): зв., кольор. Розміри становлять діаметр диска або катушки у санти¬метрах. 2 електрон, диска; 9 см Для котушки зі стрічкою може бути вказана довжина й ширина стрічки. Зона приміток у бібліографічних описах електронних ре¬сурсів локального доступу починається з приміток про си¬стемні вимоги. Це обов'язковий елемент опису. Він містить такі відомості: назва, модель комп'ютера; обсяг вільної та (або) оперативної пам'яті; назва операційної системи; програмне забезпечення; периферійні пристрої; технічні засоби. Не зав¬жди є потреба надавати їх повністю. Дані наводять після слів "Системні вимоги" у скороченій формі і розділяють знаком "крапка з комою". Наприклад: — Систем, вимоги: РС 486 ; ЛМб РАМ ; УСА ; Мпсіомз 98/ 2000 ; СО-ВОМ дисковод ; тоизе ; 4МЬ гіаго1 оїзК. У бібліографічних описах електронних ресурсів віддале¬ного доступу (з інформацією на вінчестері або інших запам'я¬товувальних пристроях; що міститься в інформаційних мере¬жах, наприклад, в Інтернеті) обов'язковою є примітка про ре¬жим доступу. Саме вона відкриває зону і починається слова¬ми "Режим доступу". Наприклад: — Режим доступу: Нїїр: // \ллллл/. гаї. ги Усі інші примітки є факультативними, вони доповнюють опис в цілому і його окремі зони. Примітки групуються і на¬водяться відповідно до послідовності зон опису за загальними правилами. За загальними правилами складання бібліографічних опи¬сів документів вказують інші зони й елементи при обробці електронних ресурсів. Наприклад: Кращі програми на кожен день [Електронний ресурс]: Для домашніх комп'ютерів. — Електрон, дані і прогр. — М.: ООО "Арго", 2003. — 1 електрон, опт. диск (СО-РЮМ): 12 см. — Систем, вимоги: РС 486; \Л/іпсІо\л/5; СО-РЮМ дисковод. — Рос. Факультет бібліотекознавства та інформатики [Електрон¬ний ресурс]: історія фак-ту / Харків, держ. акад. культури; ред. Н.М. Кушнаренко. — Електрон, дані (1 файл). — X.: ХДАК, [2000]. — Режим доступу: ИНр: // \лллл«. іс.ас.КЬагКоу.иа, віль¬ний. — Назва з екрану.
